Дідусь Андрушко - працьовитий садівник. Навесні кидається на город із лопатою та граблями, і грядка вмить готова. Він акуратно кладе насіння ріпи в землю, щодня носить воду і спостерігає, як росте паросток. А як росте, ріпка, то все більше й більше!
Ось і настав час жнив. Але скільки дід не смикнув і не смикнув ріпку, ріпка в землю встромилася. Кличе дід бабу Марушку: «Давай, допоможи мені ріпку витягти!» Але навіть об'єднаними силами нічого не зробити. Бабуся Марушка кличе онуку Мінку, а Мінка свистить до собачки Фіньки. Тягнуть-тягнуть-тягнуть, а ріпка застрягла. Пес тепер кличе кота Варварку, а вони тягнуть руками та лапами, але марно. Тепер мишка допомагає Дарці, а коли вони всі разом тягнуться... ріпка нарешті піддається, сильно смикнувши, перекидається через усіх.
Казку про ріпку, яка під дідовою турботою виростає до такого розміру, що кожному доводиться допомагати її виривати з землі, записав у ХІХ столітті український письменник Іван Франко. Дует українських художників Романа Романищин та Андрій Лессів переосмислили традицію та оформили її як дитячу книжку так, що ріпка ніби хапає руками.